Оскільки футбол гра командна, на перше місце висувається взаєморозуміння гравців, уміння вести грамотні спільні дії. Важливе значення при цьому має тактичну побудову гравців. Тактика ділиться на три основні категорії:

1. розстановка гравців;
2. дії команди при атаці або при обороні, в відношенні або всієї команди, або її частини;
3. стандартні положення.

4-4-2

Для гравців і тренерів важливо визначити роль кожного гравця на полі і способи, якими вони повинні досягати мети гри, — забити гол і не дозволити зробити цього суперникам. Для цього доводиться приділяти увагу всім трьом аспектам тактики, а також стежити за еволюцією гри в цілому. Найпоширенішою тактичної схемою в сучасному футболі є гра з чотирма захисниками, чотирма півзахисниками і двома нападниками — 4-4-2. Існує велика кількість схем, проте саме поняття схеми, як і поняття амплуа гравців досить відносно. У залежності від кваліфікації гравців, їх обов'язки на полі можуть значно виходити за рамки амплуа. Так, часто за задумом тренера півзахисники, особливо крайні (а іноді навіть і центральні захисники) виконують роль нападників. У зв'язку з розвитком теорії футболу і універсалізацією гравців стали анахронізмом деякі широко відомі перш схеми (наприклад, бразильська атакуюча схема «дубль-ве» або система оборони з вільним захисником) і багато футбольні терміни («інсайд», «ліберо» і т. п .).
Сильні сторони
Данна схема має великий захисний потенціал. При втраті м'яча півзахист відходить назад, і ви отримуєте в результаті 8 чоловік, що стоять в обороні. Жоден з ваших гравців не залишається один на один з противником — у нього завжди є партнер на підстраховці.
Коли м'яч у вашої команди — жоден з ваших гравців не знаходиться в ізольованій позиції. Він завжди може отримати допомогу від партнерів або допомогти партнеру. Розвиток атаки можна здійснювати, використовуючи короткі та середні передачі ближньму гравцю, які завжди простіше виконати, ніж точний пас на 50 метрів. Це допомагає команді підтримувати коєфіцієнт володіння м'ячем і розвивати атаку.
Слабкі сторони
Слабкість номер один — ізольованість форвардів. Коли команда обороняється, то форварди зазвичай залишаються попереду, і, як тільки м'яч відібраний, виникає ситуація, коли потрібно якомога швидше доставити м'яч вперед, щоб по максимуму скористатися тимчасової неготовністю суперника до оборони. Варіант перший — зробити швидкий пас вперед, форвард повинен вміти прийняти м'яч, обіграти захисника і атакувати ворота, або хоча б зберегти м'яч до підходу партнерів. Другий варіант пов'язаний з використанням форварда-диспетчера, який відходить в глибину поля для отримання м'яча і потім доставляє його вперед. Це вимагає від такого гравця видатних здібностей та вміння віддавати точний пас.
І друга проблема, пов'язана з використанням 4-4-2, це навантаження, якій піддаються крайні півзахисники. Звичайно, вона виражена не так явно, як в 3-5-2, але крайній півзахисник повинен контролювати великий простір і брати участь у всіх трьох командних функціях — обороні, творенні і атаці. А це вимагає дуже якісних гравців, які повинні володіти широким технічним арсеналом і бути підготовленими фізично.
І, нарешті, третє, що потрібно мати на увазі, хоча це і не можна назвати слабкою стороною, скоріше, це просто особливість. Для успішного використання цієї схеми потрібно налагодити чітку взаємодію в парах: в парі форвардів, в парах флангових гравців (захисник-півзахисник).

4-3-3

Ця схема гри веде свій початок від схеми 4-2-4. Успіхи збірної Бразилії на чемпіонатах світу зробили її популярною у всьому світі. Однак, широке використання показало не тільки її сильні сторони, а саме атаку, але і слабкості — в першу чергу оборонні. Тому, було вирішено «пожертвувати» одним форвардом і перевести його в півзахист. Так і з'явилася ця схема.
При розвитку атаки, в атакуючих діях беруть участь 6 осіб, а захисники залишаються на підстрахавці. З урахуванням того, що вся атакуюча група знаходиться в штрафний і біля неї, захист висувається до центральної лінії — щоб не створювати розривів між півзахистом і захистом. Це автоматично спричиняє за собою вибір на користь пресингу на чужій половині поля і ущільнення стратегії командної побудови в зоні м'яча. А значить, від захисни повинні вміти справлятися з контратаками, які починаються довгим пасом на хід нападаючим, а півзахисті — швидко накривати гравця, який володіє м'ячем, щоб звести подібні контратаки до мінімуму.
Сильні сторони
Сильною стороною цієї схеми є атака. Саме початкове розташування трьох форвардів дає команді більше можливостей для продовження атаки. Команді легко підтримувати як ширину атаки (це роблять крайні форварди), так і її глибину (це завдання центрфорварда). У всіх трьох лініях в кожній із зон (центр і фланги) є свій гравець, що допомагає в розвитку атаки.
Слабкі сторони
Слабкістю цієї схеми гри, є оборона. Три форварда, а іноді і захопившись атакою півзахисники часто вимикаються з гри першим же пасом атакуючої команди. В результаті, на захист падає велика відповідальність. Захисники повинні вміти контролювати широкий простір, вони повинні вміти опікати гравців атаки суперника. Вони повинні читати гру, повинні наздоганяти нападників суперника, якщо ті змогли отримати м'яч на хід.
Щоб полегшити життя захисту — півзахист повинна активно пресингувати суперника відразу після втрати м'яча. Це вимагає від захисників вміння грати позиційно, фізичної готовності, витривалості і працездатності.
Для успішного розвитку атаки півзахисники повинні вміти швидко доставляти його в лінію атаки, що вимагає від них відповідних навичок. Тобто, всі три півзахисника в значній мірі повинні бути універсалами, здатними успішно атакувати й оборонятися.

Ігри, схожі за основними принципами на сучасний футбол, існували в різних народів з давніх часів. Так, серед претендентів на головний прообраз футболу є стародавні китайці (чжу-чу) давні римляни та греки (гарпастум), середньовічні італійці (кальчо), ацтеки. Проте нинішній футбол є прямим нащадком гри у м'яч в Британії. Перші правила гри, які чітко розрізняли футбол і регбі, були записані 1863 року, хоча перші футбольні клуби з'явилися дещо раніше. Футбол за встановленими правилами здобув популярність в кінці XIX-го, на початку XX-го століття. Завдяки британським морякам гра потрапила в численні портові міста світу, а звідти поширилася на територію країн Європи, Латинської Америки, Африки, Азії.
Потреба в створенні єдиної організації для управління всім світовим футболом стала очевидною на початку 20 століття зі зростанням популярності та кількості міжнародних матчів. Спочатку Футбольна Асоціація Англії очолювала процес врегулювання різних дискусійних питань зі створення, але ця робота була без прогресу; і тому право створити таку організацію випало на долю семи інших європейських держав. ФІФА було засновано 21 травня 1904 в Парижі, саме цей факт став причиною того, що в загальноприйнятих повній та скороченій формі використовується французька назва. Країнами-засновниками були Бельгія, Данія, Іспанія, Нідерланди, Франція, Швейцарія і Швеція; трохи пізніше цього ж року до ФІФА приєдналася Німеччина, а ще через рік Австрія, Англія та Італія. Першим президентом ФІФА був француз Робер Герен. Перші змагання під егідою ФІФА були проведені в 1906 році, хоча особливих успіхів в організації змагань ФІФА не досягла. Цей факт, в комбінації з низкою економічних чинників привів до відставки Герена з поста президента і його заміни Деніелом Вулфоллом з Англії, яка на той час уже стала членом асоціації. Наступні змагання під егідою ФІФА — футбольний турнір на Олімпійських Іграх 1908 року в Лондоні були набагато успішнішими, хоча і виникли певні проблеми пов'язані з участю професійних футболістів в Олімпійських Іграх.
Членство ФІФА розширилося за межі Європи з прийняттям Південно-Африканського Союзу в 1909, Аргентини і Чилі в 1912 і Сполучених Штатів в 1913.
Під час Першої світової війни ФІФА пережила серйозні випробовування, оскільки багато гравців відправилися на фронт, а можливість міжнародних переїздів для проведення турнірів була сильно обмеженою. Після війни, зі смертю Вулфолла, президентський пост обійняв голландець Карл Хіршманн. ФІФА була врятована від повного розвалу, але ціною цього був вихід з організації усіх чотирьох британських асоціацій, котрі не бажали брати участь у міжнародних змаганнях з їхніми недавніми ворогами.
В сучасну епоху за кількістю гравців на всіх рівнях футбол поступається тільки легкій атлетиці й займає перше місце серед командних видів спорту. Сучасна історія футбольного м'яча розпочалась в середині XIX століття, коли Чарльз Гудієр розробив перший м'яч, виготовлений з вулканізованої гуми. Сім років по тому, в 1862 році інший винахідник Річард Ліндон створив першу надувну гумову камеру для м'яча. Пізніше Ліндон розробив насос для камери, і на виставці в Лондоні його винахід здобув золоту медаль у футболі.
Сім років після того, в 1863 році була заснована Футбольна асоціація Англії, яка виробила перші уніфіковані футбольні правила, однак в них нічого не згадувалось про футбольний м'яч. У 1872 році офіційно був встановлений стандартний розмір та вага м'яча. До цього розмір та вага м'яча визначались перед матчевими домовленостями обох команд.

Футбол це життя! Це так гарно як хвилі синього моря. Як сонце і вітер і води.